Хтось із нас зовсім нічого не зрозумів.
Хтось із нас втратив найважливіше.
Я живу в твоєму мобільному телефоні.
Я хворію. І кашляю.
Сякаюсь. І кашляю.
Над містом збираються чорнильні хмари
І небо хрипить навмисно.
Я сьогодні твій виклик пропущений,
Я - пара смс не прочитаних.
Байдуже.
В яку ціну щастя нині не знаю.
У Кременчуці п'ята ранку. В Кременчуці затишок.
Птахи на південь поспішають зграями,
А всередині Мій Північний Льодовитий
Просить дощу.
Тепер наше сонце більше не гріє.
Або ж тепер гріє частково.
Я - десять цифр на твоєму дисплеї.
Я - твоя недо-любов.
Твоє недо-щастя.
Прожуй і виплюнь.
Небо прояснилось.
Дивлюся на захід.
Ми - декілька рядків на аркушах паперових.
Ти мені скажеш "бувай".
Просто "бувай".
А ехом - кашель.
Десь в порожнечі осінніх вулиць
Мій хворий
Захриплий кашель.
Кашель
© Copyright: Виктор Хаматов, 2016
Свидетельство о публикации №116091707745
Свидетельство о публикации №116091707745
Рецензии