Багач в аду

Багач у пеклі

В казан, що в нім смола, не поспіша багач.
Від слуг, що нагорі, чекає передач.
– Чого стоїш? Влізай! Роздумує він, бач.–
зневажливо кричить рогатий наглядач.

У парі із бомжем у казані багач.
В єднанні, як потік, – і сміх, і гріх, і плач.
Грішить, відома річ, рогатий наглядач,
що замість батога застосував рогач.

Не їсть уже й не п’є у казані багач,
бо відібрав усе у нього наглядач,
ще й перекрив шляхи ймовірні для постач.
– Як люди тут усі. А він жирує, бач!

Хто знає, звідкіля узявся в пеклі м’яч.
Ударити його намірився багач.
Та миттю налетів рогатий наглядач.
Долив з відра смоли, з м’яча зробивши квач.

Хоч смійся, а хоч плач, не в гуморі багач.
У споминах усе питво й відбірний харч.
– Ану хутчій в котел! Розмріявся він, бач!
Ти ж в пеклі, не в раю! – не стримавсь наглядач.

Всі ближні казани з’єднав ураз багач,
бо раптом увімкнув свій радіоприймач
в той час, як нагорі тривав футбольний матч.
 – Суддю – на мило! Пас! – волав і наглядач.

– За те, як вік прожив, о, Господи, пробач! –
в нагрітім казані розкаявся багач.
– Ти ж козаком не був! Ану віддай пернач!–
розпорядився теж сердитий наглядач.

– Тепер ти – як усі. Отож бери драпач,
бо поміж казанів розгардіяш, як бач.
Дивися лиш, в смолу його не утокмач.
За ним гріхів нема… – розчуливсь наглядач.

В наземному житті не знаючи нестач,
в підземному не міг змиритися багач,
що все, окрім смоли, тут в дефіциті, бач,
та тільки спину гни, як золотошукач.

А раз пожартував рогатий наглядач:
 – Ти поміж нас один, як мовиться, багач.
Сідай на цю мітлу й женись по пеклу вскач,
щоб чувся всюди сміх, а не огидний плач.

Розлігся в казані, розслабившись, багач.
Картина – як вогонь видмухує циркач –
припала до душі. «Чи бач, який ловкач!»
Роззявив навіть рот рогатий наглядач.


–––––

©Анатолій Загравенко