ЛIТО

     Літо відійшло, не прощаючись, раптово, нашвидкуруч накинувши кольорову шаль із листя ... Похмурими росними стежками приходить прохолода… І туга… Неначе світ наш покидає хтось близький, і розлучатися з ним нестерпно жаль.   
     Пішло літо, за звичкою зігріваючи, дурманом ще квітучих троянд... На струнах веселки осінню мелодію вже складає сивий маестро дощ... Зникає ще одна сторінка древнього роману під назвою «ДОЛЯ» ... Пішло літо... І всю зиму нам буде снитися липневий полудень із смаком суниці на губах.


Росте печаль, ростуть турботи.
Диктує осінь свій режим, -
вона уже гортає ноти
дощем замріяним своїм.

Доносить вітер яблук запах,
над Бугом чайки голосять,
туман висить  на хвойних лапах,
і журавлі у вир летять.

Темніє за вікном так рано,
сторінка книги шелестить,
і привид бродить Левітана,
і хоче ще лимон цвісти ...

І знову милі ці турботи,
дитинства ж поклик – ледь знайти,
як вата з неба, ледь-ледь дотик,
тікає молоко з плити ...

І подих осені вже всюди,
летить під ноги жовтий лист,
а в нас - ілюзій повні груди,
які пташиний навіває свист.

Не віримо ми в розставання
з липневим млінням і теплом,
як на уроках малювання,
вглядаємось в пейзажі за вікном...

І наше серце все ще прагне,
в  св'яті улюблені місця,
до трав, тепла, птахів, нас тягне
в димок багать бродяжих до кінця.

Ідемо в даль вітрилом білим,
світанка промінь гріє лід,
і сонце юне, ще невміле,
облизує наш слід ...


Рецензии