Стиха, але ще чути,
А іноді занадто.
Як серце відпускаю,
Спалахує багаття.
У мить щезає спокій,
Знов кров штовхає в груди.
Тоді я кличу розум
Й зникає все в нікуди.
Він не літає в небі,
Не марить від бажання,
Бо знає про минуле,
Та вищій за страждання.
Йому і час невпинний,
І гордість разом з світом
Прийдуть на допомогу,
Додавши снаги жити.
Стиха
© Copyright: Владимир Васильев 13, 2016
Свидетельство о публикации №116091302366
Свидетельство о публикации №116091302366
Рецензии