Весняна швидкоплиннiсть. Кульбаба

З вершини холоду в тепла долину
Весни захоплює стрімглавний лет,
Лиш обертом йде голова щоднини
Від шалу все нових життя прикмет.

Недавно видавався нам довічним
Всесвітній сон під саваном снігів —
А вже розплющені проталин вічі
Зустріли неба очі глубі.

В поблажливості намірів південних
Не впевнилися й щупальця бруньок —
А перед батька в пекло злив буремних
Вже листя відчайдушного кидок.

Ще мить — й смарагдова трави лавина
(Підземний вибухнув вулкан корінь!)
Весь овид килимом кохання вкрила
У таємницях марення плодів.

Аж ось — кульбаба зацвіла зненацька,
Мов на зелених вилицях весни
Розквітли жовтих сонечок веснянки —
На вухо шепче вітер: “Усміхнись”...

Але ти не встигаєш і всміхнутись,
Як раптом жовті сонечка кульбаб
На віяла пухнастих куль перевернулись,
Мов сиві голови дідів і баб, —

Немов трава раптово постаріла,
Покрившись сивим мохом забуття —
Аж ні! — парашутисти-насінини
Вирощують стрибок в нове життя:

Ось вибух вітру — і десантування
Казкового дитинства дивомрій
З землі на небо — з хмарами вінчання,
Пухнастих пелюсток бджолиний рій.

Весна в зеніті, та кульбаб стеблинам,
Розвінчаним вітрами донага,
Самотності безпліддя сиротливе
Прозоро й тонко в небо простягать.