…як повірив у власну зневіру,
не кажи, що не віриш більш зовсім нічому...
Час привласнює душу і тіло,
промовлятимеш вперто, що ви не знайомі...
все на коло своє повертатиме знов,
перевтілення – тінь від повторень забутих
метушня розмежовує врешті любов,
заважають думки нерішучими бути…
не торкайся того, що не було,
і не згадуй, не грайся із втраченим Часом у жмурки…
гірко жалять жалі, не байдужо
загортає життя у сувій почуття, й далі рушить…
як повiрив...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2016
Свидетельство о публикации №116091101276
Свидетельство о публикации №116091101276
Рецензии
