І час минає.. відчинивши двері Ми йдемо у невідані путі, Тому, хто підкорив великі скелі, Здається: божі вимоги прості;
А, я ж бо, граюся на підвіконні Із зайчиком, що в сонячнії дні, А час мина, не знаючи, де корні І, власноруч, ми ще такі слабі.
Йде день від ліку, стануть холода Поплічниками, може, що зоветься, Як трапиться собі яка біда - Нас принесе пора, всесила теча...
Молюсь за край останнім із зневірь, Якого йде пронизливим те словом: Вторапавши у чому уся сіль На небі зійде сонечко чудово;
І наші перед ним стають шляхи Здебільшого, оскалом вовча варта, І в чому уся суть не знаєш ти, Де, взагалі, приховується клята?
То пощастило, знаєш, божий час, Що не ляка окриленую душу Сповитану чужими ще й не раз: Не маючи свого - чуже не пущу.
Альона Базилевська. 04.09.16
Ми сильн духом
© Copyright: Екатерина Садовникова 2, 2016
Свидетельство о публикации №116091005607
Свидетельство о публикации №116091005607
Рецензии