Петя Дубарова. Зимовий вечiр

Петя Дубарова
ЗИМОВИЙ ВЕЧІР


Вечір картини свої розгорта перед нами,
зламано морок сумний перед біллю снігів,
тихо спинилась білота поперед хатами,
сонному небові мариться гомін птахів.

Наче світлинками сипле з небес кришталево,
глянеш уважніше – рій із сніжинок легких.
І, призабувши пісень своїх, стихли дерева,
білі, м’які — наче ватяні крони у них.

Лампи-зірки усміхаються біло і сонно,
спраглим віконцям війнуло морозом сумним,
місто чудовне моє укриває запона —
біла самотня зима залишається з ним.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Петя Дубарова
ЗИМНА ВЕЧЕР


Зимната вечер смълчани картини разгръща,
тихичко мракът пречупва се в белия сняг,
бялото тихо е спряло над снежните къщи,
глъхне небето, сънуващо птичия бяг.

Тихият свод светлинки сякаш рони небесни,
взреш ли се — виждаш: снежинки това се безчет.
Гледат дървета, забравили своите песни,
целите бели и меки, памучни наглед.

Жадни прозорците гълтат студа и заспиват,
мрачни и бели усмихват се лампи-звезди,
сънни завеси градеца-красавец покриват,
зимата бяла остава самотна да бди.

2 януари 1975 г.
Пазарджик