Дике козеня

        ***
Стріляли із гармат,
Повзли, мов гади, танки,
Фашисти знали,в лісі,
Група партизан...
Громила злодія,
Стояла до останку,
Ніхто з бійців не кинув
Партизанський стан.
Тоді ворожа тать,
Взялась за літаки -
Гарячу рідину,
Смерть, вилила на ліс !..
Ялини, сосни
Палахнули, мов свічки,
І вже вогонь сичав,
Палав й дедалі ріс..
Луна  команда"сос",
-Всім треба відійти,
Знайти притулок
На прилеглому болоті,
Воно хоч висохло,
Та очерет в воді...
Бійці припали до землі,
Багнюка, попіл в роті...
З страшенним тріском
Насувалася пожежа,
Вже лютував,як звір,
Розлючений вогонь...
Беззахисні дерева,
Віковічні вежі,
Від смерті не могли
Відволікти долонь,
Пручались тремтячи,
Немов жива людина,
Стояв нестерпний сморід,
Чийсь відчаю глас...
Смерть близько десь була,
Бодай лиха година,
Все божеволіло,
Хто був в пожежний час.
Від диму чорного,
Густого стало темно...
-Відкіль воно взялось?
Проймало серце жах...
У партизана Токаря
Сиділо чемно...
Маленьке козеня
На ніжках-олівцях...
Тремтіло дрібно так
Своїм худеньким тілом,
А очки цвіт тернят
Дивились с сумом в ліс,
-Злякалося вогню...
Промовив Токар співом,
І гладив козеня
Маленьке, куций хвіст...
Сягала вже пожежа
Близько край болота,
І на очах згорталось
Листя у вільхи,
Ще мить і очерет займеться,
Смерть "піхота"...
Де ліс перегорів,
Мерщій всі навтіки...
Товаришам наказ
Дав партизан, дід Токар:
-Пірнать всім у багно
Від голови до ніг,
Взяв козеня в мішок,
За плечі, і...в миг ока,
Пірнув сам у багно,
Скоріше від усіх.
Вже біг гурт партизан,
Де мертвий, чорний ліс,
Ще жевріли пеньки,
Скидалися на сонях,
В обличчя хоч пекло,
В нагоді мокрий одяг,
Не брав його вогонь,
Ані шалений біс...
Всі йшли вже повільніш,
Зрізали клин навскіс...
І просуватись гуртом,
Стало ніби легше,
Вогонь чимраз вщухав
Вже меньше горів ліс,
Стіка спиною піт,
Жарини чобіт креше...
Ходою поспіша
Позаду всіх дід Токар,
Стирчить із речмішка
Голівка, і нівроку...
Тихенько визира
Маленьке козенятко,
Й сполохано блищать,
Як терен, оченятка...

    ***
За Ю.Збанацьким