Зiзнання

Я Вас люблю, хоч і казюсь,
хоча це сором й труд даремний.
І у дурниці цій мізерній,
я на колінах зізнаюсь!
Таке не личить в мої роки,
і так не пишуться вірші.
Та впізнаю, хоч не пророк я,
хворобу серця і душі.
Без вас сумую я, зіваю,
при вас журюся і терплю.
Вже сил нема, сказать бажаю –
Мій ангел, як я Вас люблю!
Як чую з горниці невпинно
легкий ваш крок чи плаття шум,
дівочий голос безневинний,
я вмить втрачаю весь свій ум.
Усмішка ваша згонить лихо,
Ви відвернулась – вже біда.
За денні муки дар і втіха
мені рука ваша бліда.
Коли за п‘яльцями сумлінно
Ви сидите, схилившись вільно,
потупив очі у шиття,
Зворушений я мовчки, ніжно
любуюсь Вами, як дитя!..
Чи Вам відкрити свою тугу,
ревниву і сумну печаль,
як прогулятися в шаругу
збираєтеся Ви удаль?
І ваші сльози в одиночку,
удвох розмови за чайком.
І подорожі у Опочку,
і фортеп‘яно вечерком?
Аліна, зжальтесь наді мною,
любові вимагать не смію
за гріх. Зізнаюсь, як умію,
що не вартую я спокою.
Прикиньтеся! Цей погляд владний
чудово може говорити,
мене неважко надурити!..
Я сам одуреним буть радий!

08.09.2016

* Спроба перекладу чи за мотивами твору Олександра Пушкіна „Признание“.