Похилили верби г лля

Похилили верби гілля над рікою,
Миють дрібне листячко свіжою водою.
Миють та любуються, сонце відбивають,
Тече тиха річечка, пісеньку співає.
Тай сумна та пісенька, очі дівочі
Виплакали, вистраждали ті темнії ночі.
Наповняла річеньку своїми сльозами
Кароока дівчина ночами і днями.
Ще було маленькою прибіжить до річки,
Вмиє миле личенько, розплете косички.
Назбирає маківок, заплете віночок,
І співає пісеньку, мов дзвенить струмочок.
Час спливає швидко, дні летять за днями.
Вже доросла дівчина, гарна до нестями,
Кароока, чорноброва, віночок пускала,
На Івана, на Купала, доленьку шукала:
"Пливи, пливи мій віночок, пливи за водою,
Нагадай судженому, що я його доля!
Біля річки чекатиму, в тихую годину,
Нагадай судженому, жде його дівчина!"
Чи віночок нагадав, чи так доля склалась,
В річці якось ввечері дівчина купалась.
Купалася і тихенько пісеньку співала
Про дівчину, яка ніжно парубка кохала...
Дивиться на березі парубок чатує
З сивогривим красенем на траві пустує.
"Вийшов коня напоїти, та й замилувався
Твоєю красою невинною, мабуть закохався!
Що ж робити тепер мені? Не спатиму ночі!
Так упали, прямо в серце твої карі очі!"
Не втерпіла, повірила, полюбила бідна,
Бігала кожен вечір, і краю не видно...
Голубкою білокрилою до нього летіла,
Серце в грудях билося, кохати хотіло!
Як він ніжно цілував вуста ті дівочі,
Як косу розплітав, торкався руками,
Як же було не кохати шалено без тями?
Якось вранці матінка по воду послала,
До тієї річеньки, щоб вона пропала...
Сидить милий на березі, косу розплітає...
Та не їй, а іншій про любов співає...
Не її, а іншої він вуста цілує,
Зве її коханою, весілля готує.
Хвастає обручкою, на пальчик вдіває...
Звідки горе вкралося, ніхто і не знає.
Затужила дівчина, днями і ночами
Проливають карі очі сльози із дощами.
Проливають біля річки, де верби сумують,
Гладять коси вітами, розраду дарують.
Цілий рік проплакала бідная дівчина.
Не хотіло серце жити, не знало спочину...
Сум і туга вічная душу полонила,
Біля тої річеньки себе й погубила.
На Купала плакала, віночок пустила
І за тим віночком у воду ходила.
Вийшли вмить русалоньки і залоскотали,
Зарадили сестри горю, русалкою стала.
Ой сумна та пісенька, що річка співає...
Кожен вечір милого русалка чекає.
Та не цілуватиме ніжно, залоскоче,
Щоб не міг дивитися іншій він у очі!