Пригоди зайченя. казка

На галявинці зеленій,
В темнім лісі на краю.
Ріс собі маленький зайчик,
Там і хатку мав свою.
Тато-заєць був хоробрим
Хвостик у бою згубив
Бився він із хижим вовком
Цим повагу заробив.
Тата-зайця поважали
Став для зайців ватажком.
Тож маля не ображали,
Захищали всім гуртом.
Мама зайчика - зайчиха,
Господинею була.
Все робила вправно й тихо
Вишивала і пряла.
Де у хатці лад навести,
Де долівку підмести.
І маленьке зайченятко
В клас до школи відвести.
Брала зайчика за лапку,
І вела до школи в клас.
Та не хтів навчатись зайчик
В темний ліс тікав ураз.
Що батьки вже не робили
І вмовляли як могли
Та не слухав сірий зайчик
Ні батьків, ні вчителів.
В темний ліс тікав скоріш
І ховався у кущі.
Хтів, як тато зайчик стати
Тільки б вовка наздогнати.
Ось би він йому, зайчисько
Теж би відкусив хвоста!
Так провчив би він вовчиська
Що у татка вкрав хвоста!
Тож одного разу зайчик
Втік з уроків, як завжди
Та зайшов у ліс далеко
Щоби вовка віднайти.
Раптом чує, що хтось плаче,
Плаче жалібно й скавчить.
Заглянув за гілля зайчик,
Аж там вовченя пищить.
Пожалів малятка зайчик
Хоч і сам малий ще був.
Підійшов й спитав суворо:
Що вовчисько тут забув!?
І чому скавчить та плаче?
Куди тата - вовка дів?
Чи злякався вовк старезний
Коли зайчика зустрів?
Бо сміливий тато- зайчик
Тата - вовка він набив!
Тож кажи скоріш вовчисько,
Що ти, що тут загубив?
Знов заплакав сірий вовчик
Загубився нині він!
Лапку зранив він у лісі
Ледь від кабана убрів.
Тож сидить отут і плаче
Бо не знає куди йти,
Сумно й лячно бідолазі
Хто його тут захистить?
Враз зрадів маленький зайчик
Каже : "Я допоможу!
Я сміливий, я ж бо зайчик,
Ось що я тобі скажу:
Відведу тебе додому
І вернусь назад хутчіш
Бо мене чекає мама
Із уроків. Йдем скоріш!"
Й пострибали вони разом,
Зайчик вовчика тримав,
Бо боліла бідна лапка
Вовк на неї не ставав.
Так пройшло багато часу
Часто бігав зайчик в ліс.
Та не міг зустріти вовка,
Щоб відгризти йому хвіст.
Став дорослим сірий зайчик
Зайченят завів своїх.
Їм розповідав у казках,
Як він вовку допоміг!
Ось прийшла зима сувора
Сипле білим снігом скрізь.
Навкруги все стало біле
Ні галявин, ні узлісь.
Віє, виє завірюха
Зайченят нема ніде.
Став шукати сірий зайчик,
Та слідів він не знайде!
Бігав, плакав, хвилювався
Бо не міг діток знайти.
Куди бігти, що робити
Щоб не трапилось біди!
Аж ось чує, маля плаче
Обернувся і затих...
Сірий вовк тримав у пащі
Діточок його малих.
Стрілись погляди обидвох
Зайчик битися не міг,
Бо впізнав він вовченятка
Того, що додому вів!
Посміхнувся сірий вовчик
Відпустив малих скоріш
Обійняв старого друга
Та й пішов собі хутчіш.
Тож відтоді в тому лісі
Більш немає ворогів
Всі живуть у дружбі й мирі
Усі радісні і щирі.
Вовчик грається з зайцями
Зайчик бавиться з вовками.
Разом йдуть до школи дружньо
Захищають друзів мужньо.
От така була пригода
З зайчиком в старому лісі.
Сірий зайчик став хоробрим
Більш вовків він не боїться!