…у кам’яній тиші моєї душі
забутого міста скелі-будинки
стоять непорушні в палкому вогні,
і я до них теж, мов прикутий…
в згорьованім небі мовчання мого
торкаються хмари, заводять в оману…
по вулицях ллється туман молоком,
я з ним повертаюсь із сну на світанку,
щоб знов зрозуміти всі болі твої,
позбутись своїх незалежно від тебе…
в розхристанім серці не маю гріхів,
бо Вірю у диво, люблю – все, як треба!..
Не позбутись...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2016
Свидетельство о публикации №116090700946
Свидетельство о публикации №116090700946
Рецензии