я тобi стелила...

Я тобі стелила свою душу
Вірним степом вільному коню...
Путь осяювала місяцем щоночі
Щоб не збився зі свого шляху
Я тебе чекала добрим домом
Затишком камінного вогню
Напувала твої вічно спраглі губи
Джерелом священного «люблю»
Я давала все по волі Божій
Як прамати світу,  як земля...
Ти ж приніс наругу в моє лоно
Що мене повільно спопеля...
За свою довіру безоглядну
Я найвищу ціну заплачу.
То поки горіла голосила
А тепер затихла. Вже мовчу.
Відгорить,  віджевріє, відтліє...
Попелом по світу полетить. ..
Наш мертвий світ - твої Помпеї
Ніхто нажаль не зможе воскресить.

13.07.2016р


Рецензии