і коли він їй каже: вона жорстока,
зарізка у словах, задитяча в дурних образах, –
вона дума, чи визріла вже осока,
бо поріжуться зорі, що в небі не можуть разом.
він їй каже, що пам'ять гірчить і смакує медом,
що збирати суцвіття немає вже більше сили.
вона дума, що зрада пекуча, мов хвіст комети,
а любов, мов пилок, необтяжливо легкокрила.
він їй каже.. – вона все одно не слуха,
бо боїться почути, як рветься тонка тканина,
що, воскреснувши в сонцезаймистих луках,
бувші зорі себе не впізнають… хоча повинні.
хоча
© Copyright: Марина Гареева, 2016
Свидетельство о публикации №116090406069
Свидетельство о публикации №116090406069
Рецензии