Сила ця що нищить тай карає.
Лютий вік наш покриває,
Ми забули розум у бажанні диком,
Тай життя скорочували лихим віком.
І бачимо уривок сльоз людських,
Долонь не простягнувши в поміч.
Тай біжимо за мріями хімерних,
І зустрічаймо смерті слід ЛЮДСЬКИХ ЦІХ БЕЗЛІЧ.
вВАЖАЄМ ЩО ПРЯМУЄМ ДО МЕТИ,
аЛЕ ВОНА ПОВІТРЯ ЩО ЗНИКАЄ,
нЕ ПЕРШИЙ ТАЙ НЕ ОСТАНІЙ ТИ,
Злиднями кого вона вітає.
В голові тримаємо минулі всі рока,
І в відповідь нам теж вже не простягнута добра рука.
Сила ця що нищить тай кара
© Copyright: Людмила Дубищева, 2016
Свидетельство о публикации №116090404242
Свидетельство о публикации №116090404242
Рецензии