Хмари,немов повіки,сонце закрили вмить.
Знову безжально Осінь-золотом забренить.
Гілки хитає вітер.Хмари з пурпурних вій.
Ти так далеко від мене.Сумно.Уже не мій...
Нам не вдалася спроба.Біль лише в серці.Жаль.
Наш пролетів листопад.Спогадами печаль.
Сонце моє не гріє.Що ж наробили ми?
І вже ніколи не бути рідними нам людьми...
Впав на мою долоню жовто-багряний лист.
Щось обірвалось.До болю...Втрачений хист?
Заполонило серце смуток.Безжальна тінь.
І під ногами листя шурхає.В самоті...
Я від людей подалі.Погляд печальний вдаль.
Згадується листопад.Мабуть,в мені цей жаль.
Пада додолу листя.Не повернеш,що було.
І кольори вже втратили спогади.Промайнуло...
Вітер вплітав так тихо сум у моє волосся.
Током у серце-погляд! Ти?!? Чи мені здалося?
Але реальність строго все на місця вернула.
Була любов.Безмежна...Була!!! Та промайнула...
Наш листопад
© Copyright: Алла Никитишина, 2016
Свидетельство о публикации №116090208474
Свидетельство о публикации №116090208474
Рецензии
