кохай мене...

Я ніколи не вміла нормально жити,
Та і не говорю що вміла любити,
Ні мріяти, ні сміятись, ні літати,
Тим більш терпко і заповітно бажати...

Я знала що щось не вірно я роблю,
Бо щастя чомусь було завжди на нулю,
Та з середини щось мене штовхало,
Робило боляче і нічого не питало.

Та раніше ж цього не було,
Не різало, не нило й не пекло,
Серце від погляду не здригалось,
А лиш туга все глибше в'їдалась...

Та що це сталося зі мною,
Себе відчула  враз слабкою,
Чомусь усмішка назовні рветься,
А всередині ось-ось усе зірветься...

І крил у мене не було й не маю,
Та чомусь я не ходжу- літаю,
Та коли йду мимо одного СТО,
Хочеться чомусь купити авто.

І одразу туди прийти і сказати,
Що лиш у вас буду ремонтувати,
І ще недбало кинути пару фраз,
Які б напевно розсмішили вас...

А чому, навіщо, хто б мені сказав,
У мої давно за ...дцять вірно підказав,
Що це зараз коханням зоветься
І нехай серце з колін підведеться.

А я ніби дівчисько ще зовсім мале,
Не знала навіть що воно й таке,
Але серце щось вже велике відчуває,
У чомусь гарячому щодень потопає...

І я так невимушено тихо шепнула,
Що вже давно до вас кохання відчула,
Та зрозуміла я це досить недавно,
Раптово і по-дитячому забавно...

А він зупинився і повільно оглянувся,
"Я і сам про таке давно забувся,
Але з того дня як я побачив вас,
Для мене зупинився увесь час...

Та я ніколи би сам не підійшов,
Як би в жилах не кипіла кров...
Але тепер я не хочу часу втрачати
І хочу про свою любов вам розказати..."