Чуттева прiрва

Тримаєш мою руку, лоскочеш тонкий зап'ясток.
Гадала, ти в'язень звуків, а решта чуттів - додаток,
Та досі тримав навпроти, не допускаючи навіть і миті,
Щоби перервався дотик. А в думці - єднає нитка -

Твоє і моє зараз зливається воєдино.
Наскільки вже поєднались, продовжують і донині:
Ті двоє чуттів магічно зростають, де влади не мали,
Складаючись мозаїчно, обмежень кордони зламали.

Пізнання лиш так буває: Одне з трьох - переважати.
Та що, як хтось розкриває, на що ти гадав - не здатен?
Продовжують брати гору над кінестетиком тихі звуки,
Безмежні лісів простори і знов чиїсь ніжні руки.

А потім усе по колу, все знову і без порядку:
І тішать високі гори, радісна й тепла згадка,
Шумні зеленисті трави, вітру приємний дотик,
Сонячні літні барви та тихої річки ноти.

То, наче, в чуттєвій Прірві - одразу й усе чарує:
Приємна на дотик шкіра, той присмак, що зводить скули,
Мої тепер ніжні руки й ті очі, що так бездонні...
______
Гадала, ти в'язень звуків..
та Міра ж в нас - без кордонів..)

0425