Самотність. Від скелі відірвана брила —
Падіння тривожний нав'язливий згук;
І вічне відлуння, як пам'ять про схилу
До низу тяжіння — обличчям об брук...
Як присуд — довічне падіння в провалля,
Як милість — благання довічного дна.
Для всіх є небес десь яса пекторальна,
Для мене — падіння без дна. Глибина...
Я все намагався вертатись додому,
Та дому ні разу не зміг упізнать:
Завжди так буває — вертатись додому
Однаково в ким занехаяний сад.
Назвав хтось падіння без спротиву вільним:
Всього то і волі — від даху до дна.
Я волі цієї шаленим похмільним
Ковтком поминальним упився сповна.
Гонитви за спокоєм замкнене коло —
Самотність — розіп'ята вічністю мить...
Оманлива радість високого болю
Осінньою піснею в серці ще-мить...
Вiдлуння самоти
© Copyright: Юрий Пересичанский, 2016
Свидетельство о публикации №116083107698
Свидетельство о публикации №116083107698
Рецензии
