Я вижив

«Такі, як ми

в густоті лісу
відчувається повага до тих, хто вижив,
відчувається байдужість тих, хто вижив.
та стиснені крони все вчать розлогі,
де знаходити світло.»
(Ксенія Ен.)



 Я вижив. Що про це питати?
 Чому живий? Пробачте, виний я
 Тім кронам, що почали хапати
 Той світ,... забутого буття.

 А може, світло з неба,… ще проллється
 Повагою то тих, хто не святий.
 И той хто впав,... той може ще живий.
 А може Сонце... знову повернеться
 
В байдужості до злого небуття.
Та може, крони… знов закриють очі
Насняться сни… пусті або пророчі,
Або пусте пробудеться життя.

Забутий сум в забутому гаю.
Життя байдуже, може, ще манірне.
Повага тим, хто вижив буде вірна,
Та небайдужість вижившим в бою.

Коли темрява спопеляла Сонце.
Мій голос… не змарнів між днів,
Він стиха к  Серцю бубонів,
Та в штору загортав віконце.

Закрийте тьму, вона нездара в ночі
Нехай повстануть зорі в небеса.
Лиш крони з дерева у подумках хита.
Та віра в те, що сни насняться нам пророчі.