ПОЕТ

Нагальна, нагла злободенню данина
завжди одним кінцем метафори стояти
в болоті клопотання плоті — мілина
в фарватері метафоричного фрегата.

Буденна твань ціни насущного шматка,
як щупальця дошкульних примх твоїх порвати
орлиним зрушенням натхненного кидка
в захмарну круговерть височини метафор.

У стовпиську роздутих черев гострота
наївних ліктів — знаю, знаю, дозолила! —
самому вже несила: завжди ж лиш моя
на збитих ліктях кров — самому вже несила.

Куди ж з пронизливою гостротою слів
мені у надувному, гумовому світі
навиворіт затабуйованих облич,
у світі мильних бульбашок куди ж подітись?

Щонайдрібнішою піщинкою "чому?"
в лавині наростаючого відгомінням "годі!"
крамоли недоречну множити луну
у передвладді кулуарних коридорів:

куди як смішно — нехтувати моноліт
всевладного олімпу летом павутинки...
Вам смішно?! — Смійтесь! — Та на кутні цей ваш  сміх! —
Сміх боком вам в зневазі сина й внука вийде!..