Я люблю тебе, ненько, не за владу,
не за великі спадки, чи гучне життя,
не за гомін людей, що нема йому ладу,
я люблю тебе, мамо, й нема вороття.
Я люблю твоє серце, що ніколи не згасне.
Наче пір'ячко птаха вгорі майорить
той єдиний двоколір увінчаний маком,
і від нього мені не аби як щемить.
Я, матусю, не тямлю, як жить на чужині,
не хотіти свого, та іти навмання
там, де золото, срібло і кращая днина...
Але ж без волі провести останок життя!
Матінко, мила, я просто не розумію,
як можна забути квітучі слова
мови тієї, що в серці єдина,
мови, що споконвіку жива.
Я люблю тебе, ненько, вільна, квітуча,
із солов'їної пісні воля твоя.
Я закохана в тії блакитнії очі,
бо мені найрідніша країна моя.
25
© Copyright: Ана Эс, 2016
Свидетельство о публикации №116082508170
Свидетельство о публикации №116082508170
Рецензии