Чёрные гондолы. Из Лины Костенко

Мрачны гондолы. Ибо в час чумы
Челнами смерти были у Харона.
И только в чёрной памяти сурьмы
Остался похоронный траур трона.

Плывёшь - плыви! И радуйся! Смелей!
Густеют, как смола, столетий краски.
Жизнь - это, помни, подиум идей,
Венецианских карнавалов маски.

Ты выбрал маску, и она - тебя.
И чувствам чудным не нужны барьеры.
Мрачны гондолы. Неба синь любя,
Поют о светлом счастье гондольеры.

Ліна Костенко

* * *
Гондоли – чорні. Бо в чуму були
човнами смерті, транспортом Харона.
Але вже тільки в пам’яті смоли
лишилась та жалоба похоронна.

Пливеш – пливи. І смійся, і радій.
Усе і всіх віки перетривали.
Життя – це чорний подіум подій,
венеціанські маски й карнавали.

Ти вибрав маску, і вона тебе.
Це ваша мить. Дай, Боже, не остання!
Гондоли чорні. Небо голубе.
І гондольєр співає про кохання.


Рецензии