Він глянув пристально на мене.
Немов би він когось впізнав.
«Та ні, то просто так здалося» - зробивши крок вперед згадав.
«Неначе її очі бачив, неначе голос її чув..
І в голові рядки майнули:
«Как мимолётное виденье,
Передо мной явилась ты..»
Те відчуття таке приємне,
Яке я пам’ятатиму віки.
У голосі її приємнім
Я чую нотки рідного в словах,
То ж українська моя ненька
Сховалась у її устах.
І тому мова та ласкава,
Наче моєї матері слова.
Ту мову пам’ятати завжди буду,
Бо, завжди, гріє мою душу.
Про посмішку згадати не забув.
І поглядом її не промайнув.
Такої усмішки я ще не зустрічав,
Бо незвичайна, мила..
Той сміх її мене зачарував,
Бо він веселий, щирий..
Цю дівчину забути не можливо,
Ім’я її звучить так особливо,
Бо то ж вона з-під Харкова сама
Таких людей на світі більш нема.»
Вона..
© Copyright: Анна Куля, 2016
Свидетельство о публикации №116082108577
Свидетельство о публикации №116082108577
Рецензии