Зрадник керує країною,
Але тоне країна сама,
Тому шо керманич- сховався в родині,
А розуму в люду нема.
Нема розуміння і крапка,
Бо лінно долонь постягти,
Бо думать не хоче за себе-
Навіщо чужого ярма волокти.
"Ми вільні!"- кричать кріпаки.
"Ми вільні!"- лунає з неволі,
Від крику з землі підняло літаки:
Увозять дітей, шукати десь кращої долі...
То жах, то страхіття таке,
Там батько не може зігріти дитину,
І горе людське по світу пливе,
Розмінює час на лохміття- вбиває родину-
Але тож родина сама!!!
В хмільному угарі закладено душу,
І більше нічого- нічого нема...
А я не повинен- та мушу!
Я мушу! Бо ця земля є моя.
Бо ця земля і є я- бо я є родина,
А зрадник нехай вибирає літак утікать,
А властником є тут завжди українська дитина.
***
© Copyright: Николай Николаевич Никоноров, 2016
Свидетельство о публикации №116082008710
Свидетельство о публикации №116082008710
Рецензии