Хто б міг колись подумати
Що я не зможу жити з цим
Чи взагалі нездужати
Ніби вогник невпевнено мерехтів
Ти, просто смішно, на краю Землі
Не поруч. А я… а я хоча б удома
Пробач, прошу, мені
Від думок тягар та втома
Зручніше тебе поганим вважати
Та винною себе відчуваю
Пробач, що не змогла «Прощавай» сказати
За те, що відвертою не була одразу
Пробач! Пробач. Пробач… Пробач?!
Кому я зараз все це пишу
Більш не побачу його «Як ти?». Так, не плач
Тож не пробачення, а спокою прошу
20.04.2016
Хтоб мг колись подумати
© Copyright: Маргарита Ревина, 2016
Свидетельство о публикации №116081810213
Свидетельство о публикации №116081810213
Рецензии