Вона не соромилась в висловах, наче я винен
у всьому, що бачиться їй у житті і ві сні.
Неначе я винен, що небо сьогодні не синє.
Підвищила голос... Мов вирок читала мені.
А чим же то я перед нею аж так провинився,
що слухати маю суцільний палкий монолог?
Та я ж не чіплявся до неї, не бив, не напився,
а слухаю виступ, мов я уособив порок.
Та все дуже просто, у тому нема таємниці –
як свою образу вона сприйняла мій куплет.
Я стримував сміх, бо мій вірш був про іншу дівицю...
Не грішно, та смішно... То, може, я, й справді, поет?..
Вона не соромилась в висловах, або Узагальнення
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116081708812
Свидетельство о публикации №116081708812
Рецензии
Напевно, справді поет. І образи у віршах такі живі, що кожна дівиця бачить в них щось своє))
Людмила Сташкова 17.08.2016 22:55 • Заявить о нарушении
Людмила Сташкова 17.08.2016 22:55 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.