она уходила отсюда последней,
с предсмертными скрипами старого дома.
немного замешкалась в тёмной передней,
ключами ненужными звякнув знакомо.
спустилась по лестнице до середины,
прижалась на миг к проржавевшим перилам -
в том месте, где двое слились воедино
когда-то впервые с неистовой силой.
вздохнула, сестёр поминая и всяких,
что жертвами пали конфликтов и сплетен,
что раньше ушли, растворились, иссякли...
и вот умерла, как пристало - последней.
так думали все и прискорбно кивали,
увидев руины и окон глазницы.
не зная, что в косточке серой миндальной
она затаилась, чтоб снова родиться.
************
илл. - "Надежда" Худ. Елена Березина
http://artnow.ru/ru/gallery/0/18945.html
надежда
© Copyright: Лилия Слатвицкая, 2016
Свидетельство о публикации №116081706932
Свидетельство о публикации №116081706932
Рецензии
Вай, ну прям "Лісова пісня"!
Не знаешь такую? А нам финал даже наизусть задавали - как раз про инкарнацию растений)) - когда сожженная верба-Мавка обращается к своему Лукашу. Может, и не много поймёшь, но мелодичность-то заценишь - если ритмично прочитать, не тормозя для перевода:)
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!
Владимир Саныч Иванов 23.08.2016 11:48 • Заявить о нарушении
Не знаешь такую? А нам финал даже наизусть задавали - как раз про инкарнацию растений)) - когда сожженная верба-Мавка обращается к своему Лукашу. Может, и не много поймёшь, но мелодичность-то заценишь - если ритмично прочитать, не тормозя для перевода:)
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!
Владимир Саныч Иванов 23.08.2016 11:48 • Заявить о нарушении
Уху, оч. красиво! Хоть я и не уверена, что всё правильно прочла.
Спасибо!
Лилия Слатвицкая 25.08.2016 00:07 Заявить о нарушении
Спасибо!
Лилия Слатвицкая 25.08.2016 00:07 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.