***

Вона ночами не спала, чекала сина,
Єдине, що залишилось в житті,
І кожну мить вона у Господа просила:
-"Не залишай його, молю, на самоті!"
Допоможи йому війну цю пережити,
Я вірю: -"Він повернеться живий!
Він знайде сили свою землю захистити,
Нарешті закінчиться тяжкий бій!"

Вона щодня йому листів безліч писала,
Але у відповідь їй жодних не було,
Вона на вулицях людей завжди питала:
-"Коли закінчиться війна і зникне зло?
За що, скажіть мені, благаю, люди,
За що воюють наші молоді сини?
Навiщо ми шукаємо повсюди
Нам не потрібний зовсім привід для війни.
Скажіть, чи людяності нам бракує?
Щоб вирішити все мирним шляхом?
Невже в серцях добра вже не існує?
Не бачать очі сонця за вікном?
Як вийшло так, скажіть, благаю, люди,
Що зло тепер керує над добром,
Хто право дав кому стріляти в груди,
За що там діти засинають вічним сном?
Де влада та? Що береже країну?
Хто дозволяє починати їм війну?
Вони себе рятують, а не Батьківщину,
Забувши Бога, сліпо вірять в Сатану.
За що? За що батьки поруч з труною
Сльозами серце розривають на шматки?
Скажіть, чи не високою ціною?
Та влада береже свої кістки?"

Вона отримала листа, нарешті, Боже!
Вона відкрила... Градом сльози на очах,
Хто пережити їй це горе допоможе?
Син не повернеться, він вже на небесах!
І материнськими вмиваючись сльозами
Вона кричить і розбиває руки в кров,
Кого тепер чекати їй ночами?
Для кого берегти свою любов?
Вона звертається до Бога із проханням:
-"Ти поверни його, візьми моє життя!
І ще одне, благаю я, в останнє:
-"НЕ ДАЙ НІКОМУ ЖИТИ ДОВШЕ, НІЖ ДИТЯ!"