Галине Ткачук

Шановна Галина!
"Дякую" за відгук на мій переклад Миколи Кочерги " Не ті діти".
Микола Миколайович Кочерга, –  це мій земляк, так само як і інший земляк і поет, Микола Дмитрович Кондратенко. Обидва шановні і дорогі мені люди народилися на Полтавщині, «в семи кілометрах від старовинного міста Лубни» в селі Вищий Булатець, звідки родом і я, ваш покірний слуга. Якщо, Микола Кондратенко за своїм віком старший за мене на 16 років, то Микола Кочерга, порівняно зі мною, молодший на 21-н рік. З Миколою Миколайовичем, мені довелося зустрітися всього один раз коли я приїздив до своєї матері в гості, на Лубенщину в Вищий Булатець. Так вийшло, що познайомився я з майбутнім відомим поетом, в літню пору року,  вечором, прийшовши зателефонувати в контору колгоспу, по міжміському зв’язку до своєї дружини і доньки де був єдиний телефонний апарат  на все село. Чекаючи свою чергу і , не знаючи, людини яка говорила по телефону, я мимоволі почув звернення того хто говорив, до того кого не бачив: "Ні, ні Борис Сидорович, я з Вами не згоден!..Борис Сидорович прошу мене вибачити, але ви не праві..." Як потім з'ясувалося, по телефону в той день розмовляв Микола Кочерга, (автор майбутнього оповідання «Не ті діти") з Борисом Сидоровичем Ванцаком.  І як не дивно, але не знаючи тоді свого земляка ні як поета ні як письменника, я був приємно здивований такому повороту подій. Людина з якою розмовляв М. Кочерга був мені добре знайомий, журналіст районної газети з яким я деякий час спілкувався працюючи у Лубнах, на заводі «Лычмаш». Але  треба, сказати, що пізніше,  я з Б. Ванцаком розірвав всякі стосунки, з великою образою на нього.
Б. С. Ванцак народився 3 грудня 1929 року, в місті Лубни. З 1962 по 1967 рік без відриву від виробництва навчався в Київському університеті на факультеті журналістики. З 1 жовтня 1961 року член Спілки журналістів. У 1986 році "Лауреат премії Г.Ф. Яценка". У 1988 році «Заслужений журналіст УРСР». Помер у 1999 році.
У ту хвилину, коли я попросив у невідомого  мені до цього, Миколи Кочерги, дозволити поговорити з Борисом Ванцаком, він, здивовано подивився на мене і передаючи трубку, сказав Борису Ванцаку: «– З Вами хоче поговорити Павло Сало. Ви знаєте такого?" І ми, з Б.Ванцаком, не багато, поговорили, не пам'ятаю вже, на яку тему, скоріше він, цікавився, моїм життям в Москві, чи я одружений, чи є діти, чи пишу вірші і т.п.  Але саме головне, що він дуже похвально і захоплено говорив не тільки про Миколу Кочергу, але і про другого поета Миколу Кондратенко. "У вашому селі проживає справжній сучасний український поет, з великої літери, а ти ймовірно про нього нічого і досі не знаєш". На той час я дійсно нічого не знав про Миколу Кондратенка, (як доречі,  і про Миколу Кочергу), поки не побував одного разу в музеї Василя Симоненка в Біївцях. Підкреслю, що в розмові з Б.Ванцаком, він так само позитивно і радісно як про М. Кондратенко, відгукнувся і про Миколу Миколайовича Кочергу.
Так як моя несподівана зустріч з М. Кочергою швидко спливала, а для мене в Вищому Булатці, завжди не  хватало часу, навіть на короткі розмови, я майже похапцем поспішив додому, а Микола Кочерга здається дакож пішов до своєї родини.
І таким чином, після первої зустрічі і знайомства, з невідомим мені поетом-земляком, ми з ним так і не зустрылися ны разу вдруге,  ні в рідному селі, ні в Лубнах.
Одного разу, мій третій земляк, Іван Олексійович Кочерга, бібліофіл, викладач техныкуму в Лубнах, однокласник мого старшого брата Олександра Федоровича Сало, який разом з Іваном Кочергою був учнем знаменитого письменника Володимира Кириловича Малика (Сиченко)з 1954 по 1956 рік подарував мені не велику збірку віршів Миколи Кочерги, під назвою, «Між гріхом і часом". І треба сказати, що тоді я вперше, прочитав цю книгу і вперше спробував виконати свій переклад з української мови на російську. А ще набагато пізніше, з цієї ж книги я зробив ще кілька перекладів М. Кочерги.
А чи знайоме Вам, Галина Володимирівна, прізвище Лубенського, Петра Олександровича? Прізвище - Лубенський, це псевдонім, а справжнє –  Афонський Петро Олександрович. У 1962 році за його сценарієм був поставлений фільм «Королева бензоколонки». Петро Лубенський, у сімдесяті роки був керівником «Літературного об'єднання» в Лубнах, при районній газеті і до речі в цьому об'єднанні в сімдесяті роки я також був його учасником. Що саме не маловажне з розповіді, про Миколу Кочерга, так це те, що вступне слово до збірки "Між гріхом і часом" написав саме П. А. Лубенський! Ще кажуть, що у Миколи Кочерги була і є велика прозова робота, великий роман, назву якого я чув всього раз і забув, чи то «Кінець Армагедону» чи то щось в цьому роді. Не буду брехати, не знаю, я цю книгу в своїх руках не тримав. Крім вищесказаного, додам, що Микола Миколайович Кочерга складає музику і пише вірші до своїх музикакальних творів.