Думки

      
Думки навіяли минуле,
Дитинство, юність і село.
Багато літ вже промайнуло,
А наче вчора все було.

Яри з гаями і ставками,
Навколо квіти степові,
Садки з духмяними бузками,
Які буяють по весні.

Дитинство, юність промайнули,
Свій слід залишили в душі.
Мене завжди в село тягнуло,
У ті місця його святі.

Сьогодні там усе змінилось,
В селі не кращає життя,
Воно неначе зупинилось,
Нажаль не буде вороття.

Змінились люди, покоління,
Немає злагоди давно,
Кудись поділося сумління,
Якого може й не було.

Усі надіялись на краще,
Що може діти заживуть.
Не повірив би нізащо,
Що онукам жити не дадуть.

Про це так сумно говорити,
Що доля вкотре обійшла,
Її не чим не заманити,
Вона своїм шляхом пішла.

Але це треба пережити,
Зібравши волю у кулак,
Старайтесь долю не корити,
Життя не зміните ви так.

Живіть у злагоді і мирі,
Не розчаровуйтесь життям,
Коли не має навіть віри,
Облегшіть душу каяттям.

Можливо Бог його почує,
Очистить душу від гріхів,
І вона знову завирує,
Тут зрозуміло і без слів.

Не втрачайте віру в себе,
До своєї йдіть мети,
Духом падати не треба,
Щоб свій шлях гідно пройти.

Згадав про це не випадково,
Дитинство, юність і село,
Як дожилися до такого,
Що щастя знову обійшло.

Надію тільки не втрачайте,
Ще буде світла полоса,
І марно сил не витрачайте,
Хай бережуть вас небеса.

Земне життя цінити треба,
Воно так швидко промайне,
Ми всі залежимо від неба,
Не вірите – а так воно і є.

Старайтесь більше посміхатись,
Як би вам тяжко не було,
На пустки відволікатись,
Не запускайте в душу зло.

Бо зло нам душу роз’їдає,
Від нього черствіє душа,
Людина не живе – страждає,
На всіх обурена вона.

Старайтесь менше ображатись,
Ідіть уперто до мети.
Своєї цілі добиватись,
Щасливим будеш тоді ти.