Ангели любовi
Повільно згасли зорі світанкові,
Раділо сонце, як мале дитя…
Нас піднімали Ангели любові
Над збуреними хвилями буття.
А вітер дув і вже ослабли крила.
Та й весь політ… Все стануло за мить.
І ти сказав: «Чи ти пробачиш, мила,
Що я не зможу так тебе любить,
Як любиш ти – безмежно, полум’яно,
Коли серця єднаються навік?..»
Вже й сонце заслоняється туманом,
З печаллю позирає з-під повік.
…Шептав своє щось голубок голубці,
Припав до дуба вітер, наче брат,
І бились жолуді об дах, мов самогубці –
Безвинні свідки радощів і втрат.
© Copyright: Наталья Бидненко, 2016
Свидетельство о публикации №116080608125
Свидетельство о публикации №116080608125
Рецензии