Нажаль, кожен з нас розуміє,
Що той ,хто живе у душі ,
Рано чи пізно від чогось змарніє
І зникне в минулі вірші .
Крокують, немов перехожі,
Дарують приречений знак,
А потім, знаходячи інших,і схоже,
Назавжди по колу блукаючи так.
Врятуй. Як Радіти у справжнім?
Дивитися болю в лице,
Коли у душі від минулого спрага,
Майбутнє тупоче ,розвіє, несе.
Ховатиму очі у вікнах,
І лежачи,тихо собі шепочу :
"До підлості людської може і звикла,
Від чого тоді знов і знов Я кричу?"
Блукають по світу,між вами,
Їх душі, розбиті , ляльками
Ляльки
© Copyright: Белочка 19, 2016
Свидетельство о публикации №116080200414
Свидетельство о публикации №116080200414
Рецензии