Наркотична подорож

Солодка, п’янка, нереально-фантастична отрута повільно рухалася по рельсам-венам. Везла з собою дивакуватих, одноразових пасажирів, які мовчки споглядали оточуючий краєвид крізь спотворену призму свідомості і вікна-очі. І все так просто! Без зайвих умовностей і передмов. Білет куплений таємно, протизаконно на чітко відведеному для продажу місці. І плата за нього досить символічна і звичайна – здоров’я.
Ще декілька хвилин потому лунало гучне оголошення. Приємний ласкаво-хтивий жіночий голос повідомляв:
- Шановні пасажири! На нашу станцію Веноруківськ прибув потяг, кінцева зупинка – місто Мізко-Голівськ, проходить Серцевськ і Печінівськ. При посадці просимо пред’явити білети містеру Шприцеру. Захоплюючої і екстремальної подорожі!
По закінченню звернення приємного, але хитруватого голосу, раптом пролунало пищання, спочатку швидкими темпами типу «пі-пі-пі», а потім – суцільне смертельно-пронизливе пищання «пііііііііііііі…»..і цілковита безмовна тиша.
Станція «Веноруківськ» зникає, розчиняється в павутині перспективи, потяг набирає швидкості леопарду і часом здається, що він не їде, а намагається злетіти вище кудлатих сіро-рожевих хмар, порвати їх і доторкнутися до сонця. Дивакуваті пасажири – вже не просто глядачі, а невід’ємна частина кожного вагону. Ця їхня дивакуватість поступово перероджується в звірячу одержимість, що нагадує сектантський анархізм і вказує на відсутність здорового глузду.  Цікавий, такий спокусливий маршрут! Безліч пригод і вражень, спецефектів без жодного втручання комп’ютерних технологій. Тільки недолік завжди один і той же. Шлях лише в одну сторону, без повернення назад,  в безодню….і всі пасажири знають про це….проте не тиснуть на стоп-кран, а істерично сміються крізь сльози.