Ніч спекотна така...а на вІрші мої випав іній...
Може ніжності мало? А може очей твоїх синіх?
Знов до мене у гості безсоння ввірвалось сьогодні,
Думи в спальні витають і квилять, мов птАхи голодні...
Може це міражі лиш...а може лечу вже у вічність,
Спраглі губи шепочуть: навіки прощай, моя ніжність...
Серце зірване в шмАття, неначе порізав хто лезом,
Я шукаю спасіння у римах високих поезій...
Будуть теплі дощі...будуть сОнця і місячні луни,
Та...чи ще зазвучать мого серця надірвані струни?
Рими, наче вовчиці, натужно так виють печаллю,
Муза тихо ридає, закривши обличчя вуаллю...
Чи зазвучать ще струни?
© Copyright: Наталья Кислощук, 2016
Свидетельство о публикации №116073006887
Свидетельство о публикации №116073006887
Рецензии