Дрібніє, з часом, джерело глибоке...
Тож...і моя ріка життя зміліла...
Мені писать хотілось про "високе",
Та...біль спалив мого натхнення крила...
Все стало навкруги якесь безлике...
Не впізнаю себе...змінився почерк...
Мені хотілось думать про "велике",
А у думках крутилось: Де ти, Отче?
Чи в всесвіті залишусь відголоском?
Я хочу зрозуміти, Син Завіту:
Навіщо я горю останнім воском,
Якщо вже не даю тепла і світла?
Була весна...всміхався місяць в повінь,
Була я сильна і міцна, мов скеля,
ПлилА кудись...та...мій розбився човен...
Куди іти тепер? Кругом пустеля...
Від відчаю "не йдуть" слова молитви...
Від тиші глохну...від думок дурію...
Я вийшла переможеною з битви,
Утративши останнюю надію...
Моя зоря на небосхилі зникла...
(У світі цім все тимчасово...тлінно)
Тож...я піду, узявши снопик світла,
Туди, де буде човен неодмінно...
***
© Copyright: Наталья Кислощук, 2016
Свидетельство о публикации №116072606882
Свидетельство о публикации №116072606882
Рецензии