Мне 42...

***
Мне 42. Я разбираюсь в жизни все слабей.
Надо мной поутру разгораются небесние сферы.
В женщинах есть что-то от конструкции кораблей -
в твердости их ключиц проступают галеры.
Когда они отчаливают - навсегда, навеки,
на стыке радости и тревоги -
паруса их легких расправляет ветер,
наполняя соленым духом дороги
Их дыхание сформировали  приливы,
их как будто тут держат причальные тросы,
Когда утром по улице идут торопливо,
то в руках их звенят корабельные сосны.
Море вокруг них не знает меры.
Cлова, что произносят во сне - санскрита древней.
Материками, что из воды проступили на заре нашей эры,
их позвонки кажутся мне.
Созвездия в черном небе, как сшитые раны.
Её будит каждый шорох в ночном шуме.
Побережья захлёбываются, дышат океаны
памяти тех, кто на этих галерах умер.

С украинского перевел А.Пустогаров


Мені 42. Я не знаю нічого про існування.
Наді мною щоранку займаються небесні сфери.
В жінках є щось від кораблебудування –
в твердості їхніх ключиць проступають галери.
Коли вони ідуть – назавжди, навіки,
на межі радості і тривоги,
вітрила їхніх легень розгортаються на вітрі,
наповнюючись солоним духом дороги.
Так, ніби це припливи формують їхній подих,
так, ніби їх утримують тут швартові троси.
Я чую щоразу, зустрічаючи їх на сходах,
як у їхніх рухах дзвенять корабельні сосни.
Море довкола них ніколи не знає міри.
Мова, якою вони говорять вві сні – давніша санскриту.
Про жінок я знаю лише те, що хребці в них з-під шкіри
проступають, мов материки з-під води
на початках світу.
Сузір’я в чорному небі, як шиті рани.
Вона озивається вночі на кожен шерех.
Захлинаються побережжя, дихають океани
пам’яті тих, хто помер на цих галерах.