Відкинулась на подушку під голоси думок,
У потягу свідомості ,де почуттів струмок.
Стрибала між хмарками у пошуку себе,
Та лиш знайшла долини,небачені ніде.
Злетала ніби сонце,зривалася дощем,
Дивилась у віконце,махаючи ключем.
Ось обійняла вітер,ось у полон зірок,
Можливості безмежні,коли це тільки сон.
Тут стала мов принцеса, і ніби у кіно
Стоїть висока вежа,і зберіга любов.
Схопила тигра в клітку,змінилася лицем,
Такі вони чудові,ті сни,в яких живем.
Ми ніби вже дорослі та мрієм про одне-
Аби усе чудесне було живим. Усе,
Вже потяг мчить додому,світанок віднесе,
Та ми такі мрійливі. Ми мрієм про одне.
Cни
© Copyright: Белочка 19, 2016
Свидетельство о публикации №116072204434
Свидетельство о публикации №116072204434
Рецензии