Ти знаєш, мої подушкИ наповнені снами тривожними,
А ночі ж тепер уже довшають і безсумнівно важчають,
Полуденне сонце таке безсоромно руде, а ми подорожніми
Долаєм мости сухоребрі поміж... За межі не вийти - хащі там.
Лишися для мене незвиклим, не дай мені зникнути,
В оте незабуте пірнаю, і подих затримую мужньо я,
Годуймо ж надії, як птахів, щоб не відлітали – родзинками,
Бо осінь, маестро, прийде, і позолотить зону відчуження.
***
- ілюстрація до вірша - cюр від Christian Schloe
не дай менi зникнути
© Copyright: Фиолетта, 2016
Свидетельство о публикации №116072110296
Свидетельство о публикации №116072110296
Рецензии
