Навколо душі злива осіні,крига,
Усе затьмяніло і стало нічим.
Крізь пасмурне небо дивіться,мій вихід,
Думок через край,руку дати чужим.
Про те,як багато вже встигнути треба,
Про волю,свободу,частіш про любов.
На нашій землі ніби гості із неба,
Кудись біжимо,ображаючи тих,
Хто поруч.
Невже в нашім світі,не злим
Бути вже не можливо?
Невже наше море не стане таким,
Як колись?
Треклятая злива.
Лишаючи сонця утопить човни.
У вухах танцює невтомна тривога,
Жадоба та гордість забитим очам.
У темну машину,по колу дорога,
У поміч тобі пропоную капкан.
Такою відразою дихають в спину,
Як би всі безсмертні,і горем лихим,
Ніколи не втопляться.
То така мода,
Вдавати людину,а бути вужем.
Є крихта бажання змінити цей світ?
Ніхто не триматиме руки твої.
Як ні,відчуватимеш,втратиш усіх,
Тож дій,доки світло у серці живе.
Про наболiле
© Copyright: Белочка 19, 2016
Свидетельство о публикации №116072008806
Свидетельство о публикации №116072008806
Рецензии