І нескінченний лід розтопиться в неволі,
І знов заграє барвами життя,
Я знову напишу про почуття,
Зелені очі стануть знов прозорі.
Розсипеться в глибокім синім морі,
По крихті зібрана моя душа,
То ,звісно,не твоя вина,
Та серденько ледь мерехтить в тополі.
Не бачиш ти ,коли згасають зорі,
Коли гуркоче римами луна,
Коли блукає дівчина одна,
Як хочеться зігріти їй долоні.
Сльоза тихенько лине по щоці,
Здається і щаслива,та одна,як квітка,
Сховай мене,твоя,рідненька,світла,
Нехай припиняться холодні ті дощі.
Надiя
© Copyright: Белочка 19, 2016
Свидетельство о публикации №116072008726
Свидетельство о публикации №116072008726
Рецензии