«Мені й себе вже не жаль...»
(Гійом Аполлінер)
Я співаю деревам
Свою пісню відлюдника.
А вони у відповідь:
«Той, хто говорить голосно,
не говорить нічого.»
Я торкався моху
Руками втомленими,
Як торкаються шерсті
Звіра прирученого,
Шепотів каменям
Замшілим
Про сховану всюди Істину,
А мені вони у відповідь:
«Той, хто говорить голосно,
Не говорить нічого.»
Я розмовляв з птахами -
Лісовими бардами.
Розповідав їм про Суще,
Що теж пісню співає,
А вони мені щебетом:
«Той, хто говорить голосно,
Не говорить нічого.»
Я розмовляв з вогнищем
Жовтим, гарячим,
Просив його оповісти
Про давніх моїх пращурів,
Що вклонялись йому офірою.
А вогонь мені у відповідь:
«Той, хто говорить голосно
Не говорить нічого.»
P.S. Написано в час липневого відлюдництва серед дрімучого лісу.
Той, хто говорить
© Copyright: Артур Грей Эсквайр, 2016
Свидетельство о публикации №116071309302
Свидетельство о публикации №116071309302
Рецензии
На это произведение написано 26 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
