Залишайся невiдомим

Продавав поет великий
Груші з батьківського саду.
У розмові з чоловіком
Він знайшов собі розраду.

Розповів, хто він і звідки,
Почитав свої вірші...
Все продав, зібрався швидко.
Потиск дружньої руки.

Чоловік дружині вдома
Про поета розповів:
"Бач, зустрів я майстра слова,
З ним про тебе говорив.

Теж Григорій, тезка, бачиш,
Їдь до нього і хутчій.
Там вірші йому покажеш.
Почитай - колега твій."

Їде жінка до поета,
Аж на виставці знайшла,
Подала йому куплети.
Він питає:"Из села?

В рифму, значит, написали
И хотим поэтом стать?
Чтобы, милочка, вы знали,
Стих писал я лет так пять."

Став читати про шипшину,
Про кохання і жагу,
Хизувався без упину
І сказав:"Не помогу!

А Григория не знаю.
Время нету у меня.
Ты ползешь, а я летаю.
Ты мне, тетка, не ровня!"

Враз все стало зрозумілим
Без пояснень і порад.
Де вже нам з свинячим рилом
"В тот калашный диво-ряд!"

Залишайся невідомим.
Сам впізнаєш ти себе.
"І уважним, і свідомим"
Пам'ятаємо тебе.