Ворожка

В бочку меду дьогтю ложку -
Рушай, бiдо, їдьмо!
Я сама собi ворожка,
Сама собi вiдьма.

Колотила дурне зiлля
Та й наворожила:
Свою долю черешневу
Вiтрам притужила.

До тополi серед поля
Ходила молитись.
Нехрещена моя доля,
Та вмiла хреститись -

На усi чотири боки
Поклони складала
I вiтри з усього свiту
До себе скликала:

"Прилинь, сухий, прилинь, мокрий,
Ще й холодний з моря."
Лишень теплого не звала,
Бо страхалась горя:

Вiн, солодкий та ласкавий,
Обiймами стисне,
А вино, що в серцi грає,
Замовкне i скисне.

Як не пiниться й не ллється,
Не знаючи краю,
То хоч доля тiло живить,
Та душа вмирає.

///

Своїй долі замість стрічки
Хустку зав'язала,
А ту стрічку біля річки
В лузі закопала.

Хустки довго не здіймала,
Коси не чесала.
Замість діток у колисці
Думку колисала.

А тепер собі ворожу,
Словами чарую,
Як не ходжу, то літаю,
На віршах гарцюю.

Вночі плачу, вдень сміюся,
Ще й серджуся вранці,
А під вечір збираюся
З чортами на танці.

Тупцюй дрібно, моє серце,
Танцюй та крутися!
Зціди сльози у відерце
Та вже не журися.

Як почуєш вітра в полі,
То не ридай ридма.
Ти сама собі ворожка,
Сама собі відьма...