Женуть на смерть усіх щоб помирали,
Тай роблять так щоб батько з матірью не знали,
Аджеж не зміг поваги їх ніхто навчити,
Тому преісподня поспішає так губити.
У хвилин останніх погляд п*яний,
Хлопець вже лежить так зовсім рваний,
Постріли лунають не далеко,
І комусь рахує знов рока зозуля, там лiта лелека.
На блакитнім небі сонце посміхнеться,
А життя загублене вже не повернеться,
Дайте, люди, дітям ціності життя,
Щоб не стали вони брудом тай сміття.
Женуть на смерть ус х щоб помирали
© Copyright: Людмила Дубищева, 2016
Свидетельство о публикации №116071105220
Свидетельство о публикации №116071105220
Рецензии