Павло Тычина. Послал я в небо свою молитву...

                ***
Послал я в небо свою молитву:
О Боже, кровь нам останови,
Войны не надо, пошли отрады,
Глянь на детей Ты, глянь - и заплачь.
И только звёзды плетут узоры:
Кресты и ромбы, волосожар.
И лишь качались моря да в море.
А Бог - он думал и пил нектар.
Послал я в небо молитвы-стоны:
О Боже, Боже, чего ж молчишь!
Ответь громами, сверкни огнями,
Промолви в буре, что есть Ты, есть.
И только тиши несытой очи
Пылали злобно в осаде хмар.
И дни во мраке - темнее ночи.
А Бог - он думал и пил нектар.

               
                ***

Послав я в небо свою молитву:
О боже, боже, спини ти кров.
Спини ти зваду, подай пораду,
Поглянь на діти, поглянь - заплач.
І тільки сяли узорозорі:
Хрести, чепіги, волосожар.
І лиш гойдались моря у морі.
А бог десь думав і пив нектар.
Послав я в небо молитву-скаргу:
О боже, боже, чого ж мовчиш!
Озвись громами, черкни вогнями,
Промов у бурі, що єсть ти, єсть.
І тільки тиші ненатлі очі
Палали злісно в облозі хмар.
І дні минали мов темні ночі.
А бог десь думав і пив нектар.

                1916-1017гг.


Рецензии