Колись давно, як зріли пшениці,
Волошки сині рядом розквітали.
І ще там сині квіточки цвіли,
Косариками ми їх називали.
Багато їх по обніжках цвіло,
Коріння своє, видно, залишали,
Або розкидане насіння там було,
Тепер же синявою вигравало.
Бо кольором змагались з небесами,
Світ навкруги красою звеселяли,
Стеблини, що обсипані квітками,
Дівчата у вінки собі вплітали.
Коли заколоситься житній колос,
Подує вітер, наче хвилі набігали
Сокирки, наче човни гостроносі,
То виринали, то у воду знов пірнали.
Вони всім слали посмішки малі,
Сміялись сонцю й колоскам налитим.
І разом з тим вклонялись до землі,
За силу, що давала змогу жити.
Сокирки
© Copyright: Нина Лукьяненко, 2016
Свидетельство о публикации №116070806221
Свидетельство о публикации №116070806221
Рецензии