Дежавю

Дивні речі весь час відчуваю:
Я за тим, що уже десь було,
Ніби осторонь спостерігаю
Крізь невидиме окові скло.
Із запізненням у три хвилини
Впізнаю те, що бачив колись...
Не живу – розглядаю картини,
Що зі мною уже відбулись
До цієї реальної миті...

Загубилося «зараз» в «тоді»,
У події, в повітрі розлиті,
Я вливаюсь...
Подібні воді
Вони, хоч і не є рідиною,
Зберігають глибоко в собі
Пам’ять часу про мене...
З собою
Дозволяють зустрітись мені.
Так спокійно й водночас так дивно:
Як ще декілька кроків тому
Не було мені чітко все видно,
А згадалось ось зараз?
Чому?
Ще не бачене – бачене, знане – ще не знане,
Та заздалегідь вже існуюче...
Гейби оману,
Зустрічаю цю дійсності мить.
Сам на себе я збоку дивлюся,
Наче це я, але і не я...
І, що б там не було, не боюся,
Мовби маючи інше ім’я.

Пише й зараз моєю рукою
Хтось, кого відчуваю завжди...
Він сховався десь поруч зі мною,
Але, граючи, просить: «Знайди».
Я знаходжу і знову шукаю,
Наперед бачачи дежавю:
Із собою у піжмурки граю
Так, неначе у цій грі живу.
06-07.07.16
https://www.youtube.com/watch?v=-UqquwfhFEk