Це мiсто неначе марення

             Моєму Донецьку в трагічні дні війни            

Це місто неначе марення,
Дитячий забутий сон...
Тепер скалічене, спалене,
І нас уже не мільйон...

І ми не такі, як колишні,
Багато хто став не тутешній,
І смак перестиглої вишні
Судився нам в днях прийдешніх:

Гіркий і отруйний водночас,
Як наша зотліла святиня,
Як наші спустошені очі
І душі в цій домовині.

Спалили наш храм намолений
Свої і чужі герострати -
Лиш попіл нагадує зболено,
Які ж ми були багаті!

Були в нас оселі, родини,
В трояндах зростали діти,
До тої чорної днини,
Як вирішив хтось все змінити.

...Розвіює попіл вітер -
Потроху не стане і сліду...
Отак нам судилося в світі
Зазнати ганьби і стиду...

І сором випалює душу
До жовтогарячої пустки:
Чужий гріх спокутувать мушу,
Який мені, може, відпустять.

Так хочеться повернутись,
Донецьк у Донецьку зустріти,
Отямитися, стрепенутись,
Забути... І, може, простити...

          Донецьк, 1-2 липня 2016р.